КОДЕКС КАНОНІВ СХІДНИХ ЦЕРКОВ
Ср. католичество.
Каноны.
ТИТУЛ ХVІ
ПРО БОЖИЙ КУЛЬТ І ЗОКРЕМА ПРО СВЯТІ ТАЙНИ
Кан. 667 – Через святі тайни, які Церква зобов'язана уділяти, щоб під зримим
знаком вчиняти учасниками Христових таїнств, Господь наш Ісус Христос освячує
людей силою Святого Духа, щоб вони особливим чином ставали справжніми поклонниками
Бога Отця, і защеплює їх у себе самого і Церкву, своє Тілоь тому всі вірні, особливо
священнослужителі, повинні вірно дотримуватись приписів Церкви у богомільному
відправлянні й прийманні цих святих тайн.
Кан. 668 – § 1. Якщо богопочитання виконується від імені Церкви особами, законно
до цього призначеними, і через акти, затверджені церковною владою, називається
прилюднимь якщо ні – приватним.
§ 2. Для керування прилюдним богопочитанням компетентною є та влада, про яку мова
в кан. 657, із збереженням кан. 199, § 1ь ніхто інший не повинен нічого до постанов
цієї влади додавати, від них віднімати або їх змінювати.
Кан. 669 – Оскільки святі тайни є ті самі для всієї Церкви і належать до Божої
скарбниці, то тільки найвища церковна влада може затверджувати або визначати те,
що вимагається для їх правосильності.
Кан. 670 – § 1. Вірні католики з виправданої причини можуть бути присутніми
при богопочитанні інших християн і брати в ньому участь, зберігаючи те, що з врахуванням
ступеня спільності з католицькою Церквою постановив єпархіяльний Єпископ або вища
влада.
§ 2. Якщо християни некатолики не мають місця, де могли б достойно виконувати
богопочитання, єпархіяльний Єпископ може дати дозвіл на користування католицьким
будинком або кладовищем або церквою, згідно з приписом партикулярного права власної
Церкви свого права.
Кан. 671– § 1. Католицькі служителі дозволено уділяють святі тайни тільки вірним
католикам, які їх подібно дозволено приймають тільки від католицьких служителів.
§ 2. Якщо ж цього вимагає необхідність або радить справжня духовна користь, і
якщо тільки не має небезпеки помилки або індиферентизму, то вірним католикам,
які фізично або морально не мають змоги звернутися до католицького служителя,
дозволяється приймати святі тайни покаяння, Євхаристії та єлеопомазання хворих
від некатолицьких служителів, в Церквах яких існують правосильні вищезгадані святі
тайни.
§ 3. Подібно католицькі служителі дозволено уділяють святі тайни покаяння, Євхаристії
та єлеопомазання хворих вірним східних Церков, які не мають повної спільності
з католицькою Церквою, якщо вони самі про це просять і є відповідно підготовленимиь
це стосується також вірних інших Церков, які, за оцінкою Апостоль-ського Престолу,
стосовно святих тайн, знаходяться в такому самому становищі, що і вищезгадані
східні Церкви.
§ 4. Якщо існує небезпека смерті або, на думку єпархіяльного Єпископа або Синоду
Єпископів патріяршої Церкви або Ради Ієрархів того вимагає інша поважна необхідність,
то католицькі священнослужителі дозволено уділяють ці святі тайни також іншим
християнам, які не мають повної спільності з католицькою Церквою, але не можуть
звернутися до служителя власної церковної Спільноти і які самі про це просять,
якщо тільки щодо цих святих тайн виявляють віру, згідну з вірою католицької Церкви,
і є належно підготовлені.
§ 5. Для випадків, про які мова в § § 2, 3 і 4, можна видавати приписи партикулярного
права тільки після консультації з компетентною владою, принаймні місцевою некатолицької
Церкви або церковної Спільноти, яка в цьому зацікавлена.
Кан. 672– § 1. Не можна повторно уділяти тайни хрещення, миропомазання і священства.
§ 2. Якщо, однак, існує слушний сумнів, чи дійсно або чи правосильно вони були
уділені, і якщо цей сумнів залишається по проведенні докладної перевірки, то їх
слід уділяти умовно.
Кан. 673 – Уділяння святих тайн, головним чином Божественної Літургії, повинно,
як дія Церкви, відбуватися, по змозі, при діяльній участі вірних.
Кан. 674 – § 1. При уділянні святих тайн слід ретельно дотримуватись того,
що міститься в літургічних книгах.
§ 2. Служитель повинен уділяти святі тайни згідно з літургічними приписами власної
Церкви свого права, хіба що право постановляє щось інше або він сам одержав спеціяльне
повноваження від Апостольського Престолу.
ГЛАВА І: ХРЕЩЕННЯ
Кан. 675 – § 1. У хрещенні людина через обмивання природною водою з призиванням
імені Бога Отця, і Сина, і Святого Духа звільняється від гріха, відроджу-ється
до нового життя, зодягається в Христа і стає членом Церкви, яка є його Тілом.
§ 2. Тільки після дійсного прийняття хрещення людина стає здатною для приймання
інших святих тайн.
Кан. 676 – У випадку наглої потреби можна уділяти хрещення, застосовуючи тільки
те, що необхідне для правосильності.
Кан. 677 – § 1. Хрещення звичайно уділяє священик; але його уділяння належить,
з дотриманням партикулярного права, до власного пароха того, хто має бути охрещеним,
або до іншого священика за дозволом цього пароха чи місцевого Ієрарха; цей дозвіл
законно припускається з поважної причини.
§ 2. У випадку необхідності дозволяється уділити хрещення дияконові або, за його
відсутності або виникнення в нього перешкоди, іншому священнослужителеві, членові
інституту посвяченого життя або якомусь іншому вірному християниновіь це дозволяється
батькові або матері, якщо немає іншого, хто знає спосіб хрещення.
Кан. 678 – § 1. На чужій території нікому не дозволяється уділяти хрещення
без відповідного дозволуь у такому дозволі парох іншої Церкви свого права не може
відмовити священикові Церкви свого права, до якої має бути приписаний той, кого
треба охрестити.
§ 2. У місцях, де проживає чимало вірних, які не мають пароха Церкви свого права,
до якої вони належать, єпархіяльний Єпископ повинен, по змозі, призначити священика
цієї Церкви, щоб уділяв хрещення.
Кан. 679 – Здатною прийняти хрещення є кожна і тільки ще не охрещена людина.
Кан. 680 – Недоношений плід, якщо живе і якщо це можливо, слід охрестити.
Кан. 681– § 1. Щоб дитину дозволено охрестити потрібно, щоб:
1-е - була обjрунтована надія, що вона буде вихована у вірі католицької Церкви
з дотриманням § 5;
2-е - дали згоду батьки, принаймні одне з них, або той, хто їх законно заступає.
§ 2. Покинуту і знайдену дитину, якщо немає певності щодо її хрещення, слід охрестити.
§ 3. Недоумковатих з дитинства слід хрестити як дітей.
§ 4. Дитина батьків католиків чи навіть некатоликів, яка опинилася в такій небезпеці
для життя, що є очевидною підставою для очікування її смерті перед віком самоусвідомлення,
– дозволено охрещується.
§ 5. Дитина християн некатоликів дозволено охрещується, якщо батьки або принаймні
одне з них або той, хто законно їх заступає, просять про це й якщо фізично або
морально неможливо звернутися до власного служителя.
Кан. 682– § 1. Для того, щоб той, хто вийшов з дитинства, міг охреститися, потрібно,
щоб він виявив бажання прийняти хрещення, був достатньо обізнаний з істинами віри
і був випробуваний у християнському життіь слід його також напоумити про необхідність
каятись за свої гріхи.
§ 2. Той, хто вийшов з дитинства і перебуває в небезпеці смерті, може бути охрещеним,
якщо має якусь обізнаність з основними істинами віри й якимсь чином виявив своє
бажання прийняти хрещення.
Кан. 683 – Хрещення повинно уділятись згідно з літургічними приписами Церкви
свого права, до якої, згідно з правом, має бути приналежний той, хто приймає хрещення.
Кан. 684 – § 1. Відповідно до найдавнішого звичаю Церков, той, хто має бути
охрещеним, повинен мати принаймні одного хресного батька.
§ 2. Обов'язком хресного батька, на підставі прийнятого завдання, є супроводити
того, що вийшов з дитинства і має охреститися, під час християнського втаємничення
або представляти дитину до хрещення і старатися, щоб охрещений вів християнське
життя, відповідне хрещенню, і сумлінно виконував пов'язані з ним обов'язки.
Кан. 685 – § 1. Для того, щоб хтось важно виконував завдання хресного батька,
вимагається, щоб:
1-е - прийняв три святі тайни хрещення, миропомазання і Євхаристію;
2-е - належав до католицької Церкви, з дотриманням § 3;
3-є - мав намір виконувати це завдання;
4-е - був призначений тим, хто має бути охрещеним, або його батьками чи опікунами
або, якщо таких немає, то служителем;
5-е - не був батьком або матір'ю чи в подружжі з тим, хто має бути охрещеним;
6-е - не був покараний карою екскомуніки, навіть малої, суспензи, усунення,
або позбавлення права виконувати завдання хресного батька.
§ 2. Для того, щоб хтось дозволено виконував завдання хресного батька, крім того
потрібно , щоб він був у віці, що його вимагає партикулярне право, і вів життя,
згідне з вірою і завданням, яке має прийняти.
§ 3. З виправданої причини можна допустити вірного якоїсь східної некатолицької
Церкви до завдання хресного батька, але завжди разом із хресним католиком.
Кан. 686 – § 1. Батьки зобов'язані охрестити дитину якнайскоріше відповідно до
законного звичаю.
§ 2. Парох повинен старатися, щоб батьки дитини, яка має бути охрещеною, а також
ті, що мають прийняти завдання хресного батька, були належно обізнані із значенням
цієї святої тайни і пов'язаними з нею обов'язками та відповідно підготовлені до
прийняття тайни.
Кан. 687 – § 1. Хрещення, крім випадку необхідності, слід уділяти в парафіяльній
церкві, дотримуючись законних звичаїв.
§ 2. У приватних домах хрещення можна уділяти згідно з приписом партикулярного
права або з дозволу місцевого Ієрарха.
Кан. 688 – Той, хто уділяє хрещення, повинен подбати про те, щоб, якщо немає
хресного батька, був принаймні свідок, який міг би підтвердити факт хрещення.
Кан. 689 – § 1. Парох місця, де відбувається хрещення, повинен докладно і невідкладно
записати в книзі охрещених імена охрещених, назвавши служителя, батьків, хресних
батьків, та, якщо такі є, свідків, місце і дату хрещення, вказавши одночасно місце
народження і Церкву свого права, до якої охрещені приписуються.
§ 2. Якщо йдеться про дитину, яка прийшла на світ від незаміжньої матері, то треба
внести ім'я матері, якщо факт її материнства публічно відомий, або вона сама з
власної волі письмово або в присутності двох свідків про це просить. Треба також
записати ім'я батька, якщо його батьківство підтверджує якийсь офіційний документ
або заява, зроблена ним у присутності пароха і двох свідківь в інших випадках
слід записати ім'я охрещеного без жодної згадки про батька або батьків.
§ 3. У випадку усиновлення дитини слід записати імена усиновителів, а також –
принаймні, якщо так заведено в цивільному акті регіону – імена природних батьків,
згідно з § § 1 і 2, з врахуванням приписів партикулярного права.
Кан. 690 – Якщо хрещення не було уділене ні парохом, ні в його присутності,
тоді служитель повинен повідомити про це місцевого пароха.
Кан. 691– Для підтвердження хрещення, якщо це не приносить нікому шкоди, вистачає
заява одного бездоганного свідка або заява самого охрещеного, яка jрунтується
на безсумнівних доказах, особливо якщо прийняв хрещення той, що вийшов з дитинства.
ГЛАВА ІІ
МИРОПОМАЗАННЯ
Кан. 692– Треба, щоб ті, хто охрестився, були помазані святим миром, щоб, позначені
печаттю дару Святого Духа, стали достойніщими свідками і співбудівниками Царства
Христового.
Кан. 693 – Святе миро, яке складається з олії оливок або інших рослин та із
пахощів, виготовляється тільки Єпископом, за винятком партикулярного права, згідно
з яким це повноваження застерігається Патріярхові.
Кан. 694 – На підставі традиції східних Церков помазання святим миром уділяє
священик сукупно з хрещенням або роздільно.
Кан. 695 – § 1. Миропомазання повинно уділятись разом із хрещенням, поза випадком
справжньої необхідності, в якому, однак, треба старатись, щоб воно було якнайскоріше
уділене.
§ 2. Якщо уділення миропомазання не відбувається сукупно з хрещенням, то священнослужитель
зобов'язаний повідомити про це пароха місця, де було уділене хрещення.
Кан. 696 – § 1. Усі священики східних Церков можуть правосильно уділяти миропомазання
сукупно з хрещенням або роздільно всім вірним кожної Церкви свого права, навіть
латинської Церкви.
§ 2. Вірні східних Церков можуть правосильно приймати миропомазання також від
священиків латинської Церкви відповідно до повноважень, якими вони наділені.
§ 3. Кожний священик дозволено уділяє миропомазання тільки вірним власної Церкви
свого права, що ж стосується вірних інших Церков свого права, то це дозволено
відбувається, якщо йдеться про власних підлеглих, про тих, яких охрещує дозволено
з іншого титулу, або про тих, яким загрожує небезпека смерті і завжди з дотриманням
угод, укладених у цій справі між Церквами свого права.
Кан. 697 – Сакраментальне впровадження в таїнство спасіння заверщується прийняттям
Пресвятої Євхаристії, і тому Пресвята Євхаристія повинна уділятись після хрещення
і миропомазання якнайскоріше згідно з приписом партикулярного права власної Церкви
свого права.
ГЛАВА ІІІ
ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ
Кан. 698 – У Божественній Літургії через службу священика, що діє в особі Христа
над жертвоприношенням Церкви, силою Святого Духа продовжується те, що сам Господь
Ісус учинив на останній Вечері, який дав учням Своє Тіло, принесене у жертву за
нас на хресті, і Свою Кров, пролиту за нас, установлюючи справжню і містичну жертву,
у котрій кривава жертва на хресті з вдячністю згадується, здійснюється і в ній
бере участь Церква як через жертвоприношення, так і через причастя для засвідчення
і зверщення єдності Божого народу для побудови Свого Тіла, яким є Церква.
Кан. 699 – § 1. Повноваження відправляти Літургію мають тільки Єпископи і священики.
§ 2. Диякони разом з Єпископами і священиками власним служінням, відповідно до
приписів літургічних книг, беруть тісніщу участь у відправі Божественної Літургії.
§ 3. Інші вірні завдяки хрещенню і помазанню святим миром, збираючись на відправу
Божественної Літургії, беруть діяльну участь у _ертві Христовій у спосіб, визначений
в літургічних книгах або партикулярним правом, і то повніше, якщо з цієї ж _ертви
приймають Тіло і Кров Господа.
Кан. 700 – § 1. Стосовно способу відправи Божественної Літургії, чи слід її
сповняти поодинці чи у співслужінні, слід мати на увазі передусім пастирські потреби
вірних.
§ 2. Якщо, однак, є змога, то Божественну Літургію повинні відправляти свяще-ники
разом з Єпископом як головним служителем або іншим священиком, тому що так належно
виявляється єдність священства і жертвиь однак, непорушним залишається право кожного
священика відправляти Божественну Літургію поодинці, але не в тому самому часі,
коли в тій самій церкві відбувається співслужіння.
Кан. 701– Співслужіння Єпископів і священиків різних Церков свого права з виправданої
причини, особливо заради плекання любові і засвідчення єдності між Церквами, може
відбуватися з дозволу єпархіяльного Єпископа з тим, однак, що всі дотримуються
приписів літургічних книг першого служителя, не допускаючи ніякого літургічного
синкретизму і зберігаючи, бажано, літургічні ризи і відзнаки власної Церкви свого
права.
Кан. 702– Католицьким священикам забороняється співслужити Божественну Літургію
разом з некатолицькими священиками або служителями.
Кан. 703 – § 1. Чужого священика не слід допускати до відправи Божественної
Літургії, хіба що він пред'явить рекомендаційного листа свого Ієрарха настоятелеві
церкви, або самому настоятелеві в інший спосіб відомо про його чесність.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має повне право видати у цій справі точніщі норми, яких
повинні дотримуватись усі священики, навіть яким небудь чином вийняті з під його
влади.
Кан. 704 – Божественна Літургія може похвально правитись у всі дні, за винятком
тих, які виключаються згідно з приписами літургічних книг Церкви свого права,
до якої священик приписаний.
Кан. 705 – § 1. Католицький священик може правити Божественну Літургію на престолі
будь-якої католицької Церкви.
§ 2. Для того, щоб священик міг правити Божественну Літургію в церкві некатоликів,
потрібний дозвіл місцевого Ієрарха.
Кан. 706 – Священними дарами, які подаються в Божественній Літургії, є хліб,
чисто пщеничний, свіжо спечений так, щоб не було ніякої небезпеки зіпсуття, і
вино натуральне з виноградних грон, не зіпсуте.
Кан. 707 – § 1. Стосовно виготовлення євхаристійного хліба, молитов священиків
перед відправою Божественної Літургії, дотримування євхаристійного посту, літургічних
риз, часу і місця відправи та тому подібних, повинні бути встановлені докладні
приписи партикулярним правом кожної Церкви свого права.
§ 2. Усунувши здивування вірних, можна користуватися літургічними ризами і хлібом
іншої Церкви свого права, якщо немає літургічних риз і хліба власної Церкви свого
права.
Кан. 708 – Місцеві Ієрархи і парохи повинні дбати, щоб вірні якнайстаранніше
були навчені про обов'язок приймати Пресвяту Євхаристію в небезпеці смерті і в
часи, встановлені найхвалебніщою традицією або партикулярним правом власної Церкви
свого права, особливо ж у Пасхальний час, коли Христос Господь переказав євхаристійні
таїнства.
Кан. 709 – § 1. Пресвяту Євхаристію роздає священик або, якщо так велить партикулярне
право власної Церкви свого права, – також диякон.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви або Рада Ієрархів мають право встановити
відповідні приписи, згідно з якими роздавати Пресвяту Євхаристію можуть також
інші вірні.
Кан. 710 – Щодо участі дітей у Пресвятій Євхаристії, після хрещення і миропомазання,
слід дотримуватися приписів літургічних книг власної Церкви свого права з застосуванням
відповідних застережень.
Кан. 711– Той, хто почувається до тяжкого гріха, нехай не відправляє Божественної
Літургії і не приймає Пресвяту Євхаристію, хіба що існує поважна підстава і немає
нагоди прийняти тайну покаянняь у цьому випадку він зобов'язаний проявити акт
досконалого жалю, який містить у собі намір приступити якнайскоріше до цієї тайни.
Кан. 712– Не слід допускати до приймання Пресвятої Євхаристії тих, хто привселюдно
поводить себе недостойно.
Кан. 713 – § 1. Пресвяту Євхаристію слід розподіляти під час відправи Божественної
Літургії, хіба що виправдана причина радить щось інше.
§ 2. Щодо підготовки до участі в Пресвятій Євхаристії через піст, молитви та інші
дії, вірні повинні сумлінно дотримуватись приписів Церкви свого права, до якої
приписані, не лише в межах території цієї ж Церкви, а й, по змозі, в цілому світі.
Кан. 714 – § 1. У церквах, де буває прилюдне богопочитання і, принаймні кілька
разів у місяць, відправляється Божественна Літургія, слід берегти Пресвяту Євхаристію
особливо для хворих, сумлінно дотримуючись приписів літургічних книг власної Церкви
свого права, а вірні повинні з найбільшою шанобою її адорувати.
§ 2. Зберігання Пресвятої Євхаристії підлягає наглядові і керівництву місцевого
Ієрарха.
Кан. 715 – § 1. Священикам можна приймати пожертви, що їх вірні, згідно з визнаним
звичаєм Церкви, офірують за відправу Божественної Літургії у їхніх наміреннях.
§ 2. Можна також, якщо так дозволяє законний звичай, приймати пожертви за Літургію
Напередосвячених дарів і за поминання в Божественній Літургії.
Кан. 716 – Із збереженням кан. 1013, настійно рекомендується, щоб єпархіяльні
Єпископи, по змозі, впроваджували практику, відповідно до якої приймалися б тільки
такі пожертви з нагоди Божественної Літургії, які вірні добровільно офіруютьь
але кожний священик повинен охоче, навіть без жодної пожертви, правити Божественну
Літургію в наміренні вірних, зокрема вбогих.
Кан. 717 – Якщо священики одержують пожертви за відправу Божественної Літургії
від вірних іншої Церкви свого права, то мають під тяжким зобов'язанням дотримуватись
приписів тієї Церкви про пожертви, хіба що жертводавець постановляє інакше.
ГЛАВА ІV
СВЯТА ТАЙНА ПОКАЯННЯ
Кан. 718 – У святій тайні покаяння вірні, які, згрішивши після хрещення, керовані
Святим Духом, навертаються серцем до Бога і, пройняті болем за гріхи, постановляють
жити по-новому, через службу священика, після сповіді перед ним й прийняттям достойного
надолуження, одержують від Бога ласку прощення і заодно миряться з Церквою, яку
зранили, здійснюючи гріхь таким чином ця свята тайна якнайбільше сприяє плеканню
християнського життя і підготовляє до приймання Пресвятої Євхаристії.
Кан. 719 – Той, хто сам свідомий тяжкого гріха, повинен, по змозі, якнайскоріше
приступити до святої тайни покаянняь усім же вірним настійно доручається часто
приймати цю святу тайну, особливо в часи посту й покаяння, яких треба дотримуватись
у власній Церкві свого права.
Кан. 720 – § 1. Індивідуальна і повна сповідь, а також прощення гріхів становлять
єдиний звичайний спосіб, за допомогою якого вірний, свідомий тяжкого гріха, осягає
примирення з Богом і Церквоюь тільки фізична або моральна неспроможність виправдовує
відсутність такої сповідіь у такому випадку примирення можна осягнути також іншими
способами.
§ 2. Розрішення гріхів одночасно багатьом каянникам без попередньої індивідуальної
сповіді не може бути надане загальним способом, хіба що:
1-е - загрожує небезпека смерті і не вистачає часу священикові або священикам
для уділення тайни покаяння кожному каянникові окремо;
2-е - існує поважна необхідність, а саме, коли з уваги на кількість каянників,
немає достатньої кількості священиків для уділення каянникам кожному зокрема святої
тайни покаяння протягом відповідного часу, внаслідок чого каянники без власної
вини мусіли б залишитись довгий час без сакраментальної ласки або прийняття Пресвятої
Євхаристіїь необхідність не вважається достатньою, коли сповідників немає напоготові
тільки через великий наплив каянників, який може трапитись під час якоїсь великої
врочистості або паломництва.
§ 3. Вирішити, чи існує така поважна необхідність, належить до єпархіяльного Єпископа,
який, порадившись з Патріярхами й єпархіяльними Єпископами інших Церков свого
права, що сповняють свою владу на цій території, може визначити випадки такої
необхідності, також загальними приписами.
Кан. 721– § 1. Щоб вірний міг користуватися сакраментальним розрішенням від гріхів
разом з багатьма каянниками одночасно, вимагається не тільки відповідна підготовка,
але також постанова, що він у належний час окремо висповідається з тяжких гріхів,
з яких тепер так висповідатись не може.
§ 2. Вірних слід, по змозі, повчати про ці вимоги, а крім того, головно в небезпеці
смерті, заохочувати, щоб кожний виявив акт досконалого жалю.
Кан. 722– § 1. Святу тайну покаяння може уділяти тільки священик.
§ 2. Усі Єпископи на підставі права можуть уділяти святу тайну покаяння на цілому
світі, хіба що стосовно дозволеності єпархіяльний Єпископ в окремому випадку виразно
заперечить.
§ 3. Пресвітери для важності дій мусять мати ще й повноваження уділяти тайну покаянняь
це повноваження набувається самим правом, або спеціяльним наданням з боку компетентної
влади.
§ 4. Пресвітери, наділені повноваженням уділяти тайну покаяння на підставі уряду
або на підставі надання місцевого Ієрарха єпархії, до якої вони належать або в
якій мають місце постійного проживання, можуть правосильно уділяти тайну покаяння
на цілому світі будь-яким вірним, хіба що якийсь місцевий Ієрарх у спеціяльному
випадку виразно заперечитьь цим повноваженням вони дозволено користуються, дотримуючись
приписів, виданих єпархіяльним Єпископом, а також з дозволу, принаймні припустимого,
настоятеля церкви або, якщо йдеться про дім інституту посвяченого життя – то Настоятеля.
Кан. 723 – § 1. На підставі уряду повноваження уділяти святу тайну покаяння
мають, крім місцевого Ієрарха, також парох та інший, хто заступає пароха – кожний
на своїй території.
§ 2. На підставі уряду таке ж повноваження уділяти святу тайну покаяння має кожний
Настоятель чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих
папського або патріяршого права, якщо він є священиком, членам власного інституту,
а також тим, які вдень і вночі живуть в його домі.
Кан. 724 – § 1. Тільки місцевий Ієрарх може спеціяльним наданням дати всім
пресвітерам повноваження уділяти святу тайну покаяння будь-яким вірним.
§ 2. Якщо Настоятель інституту посвяченого життя наділений виконавчою владою управління,
то він може надавати повноваження, про яке мова в кан. 723, § 2, згідно з приписом
уставу або статутів, будь-якому пресвітерові.
Кан. 725 – Кожний священик може правосильно і дозволено розрішити від усіх
гріхів будь-яких каянників у небезпеці смерті, хоч би був присутнім інший священик,
який має повноваження уділяти святу тайну покаяння.
Кан. 726 – § 1. Повноваження уділяти святу тайну покаяння можна відкликати
лише з поважної причини.
§ 2. Після відкликання повноваження уділяти тайну покаяння, наданого Ієрархом,
про що мова в кан. 722, § 4, пресвітер втрачає його всюди на земліь коли ж воно
відкликане іншою компетентною владою, то втрачає його тільки на території того,
хто відкликає.
§ 3. Крім відкликання, повноваження уділяти святу тайну покаяння, про яке мова
в кан. 722, § 4, припиняється внаслідок утрати уряду, приписання до якоїсь єпархії
або постійного місця проживання.
Кан. 727 – У деяких випадках, для забезпечення спасіння душ, може бути доцільним
обмежувати повноваження відпускати гріхи і застерігати це визначеній владіь це,
однак, може статися тільки за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви або Ради
Ієрархів, або Апостольського Престолу.
Кан. 728 – § 1. Апостольському Престолові застерігається право розріщати від
таких гріхів:
1-е - прямого порушення таємниці сповіді;
2-е - розрішення спільника у грісі проти чистоти;
§ 2. Єпархіяльному Єпископові застерігається право розріщати від гріха спричинення
аборту, якщо він був здійснений.
Кан. 729 – Будь-яке застереження розріщати від гріха не має ніякої сили:
1-е - якщо сповідається хворий, який не може вийти з дому, або наречений перед
обрядом вінчання;
2-е - якщо, за розсудливим рішенням сповідника, не можна домогтися у компе-тентної
влади права розрішити без поважної шкоди для каянника або без небезпеки порушення
таємниці сповіді;
3-є - поза межами території, на якій виконує повноваження влада, яка собі це
застерігає.
Кан. 730 – Розрішення спільника у грісі проти чистоти є неправосильним, окрім
у небезпеці смерті.
Кан. 731– Той, хто у сповіді визнає, що фальщиво звинуватив невинного сповідника
перед церковною владою у злочині намови до гріха проти чистоти, не може одержати
розрішення, поки формально не відкличе фальщивого доносу і не виявить готовності
направити шкоди, якщо такі мали місце.
Кан. 732– § 1. Відповідно до якості, тяжкості і кількості гріхів, зваживши,
однак, на становище каянника і його готовність навернутися, сповідник повинен
подати відповідний лік на недугу, накладаючи підхожі покаянні зобов'язання.
§ 2. Священик повинен пам'ятати, що він поставлений Богом служителем Божої справедливості
і милосердяь він, як духовний батько, повинен давати відповідні поради, щоб кожний
міг поступати у своєму покликанні до святості.
Кан. 733 – § 1. Таємниця сповіді є непорушноюь тому сповідник повинен пильно
берегтись, щоб ні словом, ні знаком, ні жодним чином, чи з будь-якої причини не
зрадив каянника.
§ 2. Обов'язок зберігати таємницю має також перекладач, якщо такий виступає, а
також усі інші, які якимсь чином дізналися із сповіді про гріхи.
Кан. 734 – § 1. Суворо забороняється сповідникові користуватися відомостями,
одержаними у сповіді, зі шкодою для каянника, навіть за умови виключення будь-якої
небезпеки виявлення.
§ 2. Той, хто має владу, не може ніяким чином у зовнішньому керівництві використовувати
відомості, які він одержав про гріхи, визнані будь-коли на сповіді.
§ 3. Керівники виховного інституту звичайно не повинні уділяти тайни покаяння
своїм вихованцям.
Кан. 735 – § 1. Кожний, кому на підставі уряду доручена душпастирська опіка,
має важкий обов'язок дбати про те, щоб доручені йому вірні мали змогу висповідатись,
якщо про це відповідно попросять, а також щоб вони змогли приступити до індивідуальної
сповіді у визначені і зручні для них дні і години.
§ 2. У наглій необхідності кожний священик, який має повноваження уділяти святу
тайну покаяння, зобов'язаний уділити цю тайну, а в небезпеці смерті навіть будь-який
інший священик.
Кан. 736 – § 1. Належним місцем уділяння тайни покаяння є церква, з дотриманням
приписів партикулярного права.
§ 2. Через хворобу або якусь іншу виправдану причину цю тайну можна уділяти також
поза властивим місцем.
ГЛАВА V
ЄЛЕОПОМАЗАННЯ
Кан. 737 – § 1. Через тайну намащення хворих, виконану священиком разом з молитвою,
вірні, які хворіють тяжкою недугою і каються у серці, одержують ласку, завдяки
якій, зміцнені надією на вічну нагороду і звільнені від гріхів, наставляються
на виправлення життя й отримують допомогу подолати хворобу або терпеливо її переносити.
§ 2. У Церквах, де є звичай, що святу тайну єлеопомазання уділяє одночасно багато
священиків, треба старатися, щоб цей звичай, по змозі, був збережений.
Кан. 738 – Вірні повинні радо приймати єлеопомазання, коли тяжко хворіютьь
а душпастирі та рідні хворих мають дбати, щоб хворі у відповідний час зазнавали
полегші від цієї святої тайни.
Кан. 739 – § 1. Єлеопомазання хворих уділяють правосильно всі священики і тільки
вони.
§ 2. До пароха, парафіяльного сотрудника і всіх інших священиків належить уділяти
єлеопомазання хворим, опіку над якими їм з уряду дорученоь з дозволу, принаймні
припущеного, вищезгаданих осіб будь-який священик може законно уділити цю святу
тайну, а, у випадку необхідності, навіть повинен.
Кан. 740 – Припускається, що тяжко хворі вірні, які втратили притомність або
володіння розумом, хотіли, щоб їм ця свята тайна була уділена в небезпеці смерті
або, на думку священика, в інший час.
Кан. 741– У святій тайні єлеопомазання слід уживати олії, і то, поблагословленої
тим священиком, який уділяє святу тайну, хіба щось інше велить партикулярне право
власної Церкви свого права.
Кан. 742– Єлеопомазання повинні докладно виконуватись із застосуванням слів,
порядку і способу, приписаних у літургічних книгахь однак, у випадку необхідності
вистачає одне помазання з відповідною молитвою.
ГЛАВА VІ
СВЯЧЕННЯ
Кан. 743 – Через тайну свячення, здійснену Єпископом, під дією сили Святого
Духа, установлюються священнослужителі, які на різних ступенях наділяються завданням
і владою, довіреними Христом Господом Його Апостолам, і послуговуються нею, щоб
голосити Євангеліє, бути пастирями Божого народу і його освячувати.
Арт. І: Святитель
Кан. 744 – Тільки Єпископ правосильно уділяє свячення через рукопокладання
і молитву, приписану Церквою.
Кан. 745 – Свячення Єпископів застерігається, згідно з правом, Римському Архієреєві,
Патріярхові або Митрополитові так, що жодному Єпископові не дозволяється нікого
висвячувати на Єпископа, хіба що раніше ствердиться законне доручення.
Кан. 746 – § 1. Єпископа повинні святити три Єпископи, за винятком випадку
крайньої необхідності.
§ 2. Другим і третім Єпископами, якщо не можуть бути присутніми Єпископи тієї
самої Церкви свого права, що перший висвячуючий Єпископ, можуть бути Єпископи
іншої Церкви свого права.
Кан. 747 – Кандидата до дияконату або пресвітерату повинен висвячувати власний
єпархіяльний Єпископ або інший єпископ при наявності законної відпускної грамоти.
Кан. 748 – § 1. Стосовно свячення того, який має бути приписаним до якоїсь
єпархії, то власним єпархіяльним Єпископом є Єпископ єпархії, де кандидат має
постійне місце проживання, або єпархії, служінню якій кандидат письмово виявив
бажання себе присвятитиь що стосується того, хто вже приписаний до якоїсь єпархії,
то власним єпархіяльним Єпископом, є Єпископ тієї єпархії.
§ 2. Підлеглого собі кандидата, приписаного до іншої Церкви свого права, єпархіяльний
Єпископ не може висвячувати без дозволу Апостольського Престолуь якщо ж ідеться
про кандидата, який приписаний до патріяршої Церкви і має постійне або тимчасове
місце проживання в межах території цієї Церкви, такий дозвіл може дати також Патріярх.
Кан. 749 – У чужій єпархії Єпископові забороняється уділяти свячення без дозволу
єпархіяльного Єпископа, хіба що партикулярне право патріяршої Церкви постановляє
щось інше стосовно Патріярха.
Кан. 750 – § 1. Відпускну грамоту, дотримуючись канн. 472, 537 і 560, можуть
дати:
1-е - власний єпархіяльний Єпископ;
2-е - Адміністратор патріяршої Церкви і, за згодою єпархіяльних радників, Адміністратор
єпархії.
§ 2. Адміністратор патріяршої Церкви не повинен надавати відпускних грамот тим,
яким відмовив Патріярх, ані Адміністратор єпархії тим, яким відмовив єпархіяльний
Єпископ.
Кан. 751– Не слід давати відпускних грамот, поки нема всіх свідоцтв, яких вимагає
право.
Кан. 752– Відпускні грамоти може вислати власний єпархіяльний Єпископ будь-якому
Єпископові тієї самої Церкви свого права, але не Єпископові іншої від тієї, до
якої належить кандидат до свячення, хіба що за дозволом тих, про яких мова в кан.
748, § 2.
Кан. 753 – Відпускна грамота може бути чимсь обумовлена або відкликана тим,
хто її надає або його наступником, але раз надана не тратить правосильності у
випадку припинення влади того, хто її надав.
Арт. ІІ: Суб'єкт свячення
Кан. 754 – Свячення може правосильно прийняти тільки охрещений чоловік.
Кан. 755 – Єпархіяльний Єпископ і вищий Настоятель тільки з дуже важливої причини,
навіть таємної, можуть заборонити вступлення до пресвітерату підлеглому їм дияконові,
призначеному до самого пресвітерату, із збереженням права на відклик згідно з
приписом права.
Кан. 756 – Не дозволяється, щоб хтось будь-яким чином з будь-якої причини змущував
до прийняття свячень або здатного згідно з приписом права відвертав від його прийняття.
Кан. 757 – Тому, хто відмовляється прийняти вище свячення, не можна забороняти
виконування прийнятого свячення, хіба що він зазнає канонічної перешкоди чи на
думку єпархіяльного Єпископа або вищого Настоятеля, заважає інша поважна причина.
1– Вимоги від кандидатів до свячення
Кан. 758 – § 1. Для того, щоб хтось міг бути законно висвяченим, вимагається:
1-е - прийняття миропомазання;
2-е - звичаї і фізичні та психічні якості, які відповідали б прийняттю свячення;
3-є - приписаний правом вік;
4-е - належні знання;
5-е - прийняття нижчих свячень згідно з приписами партикулярного права власної
Церкви свого права;
6-е - дотримування проміжків часу, приписаних партикулярним правом.
§ 2. Крім того, вимагається, щоб кандидат не мав перешкод, передбачених кан. 762.
§ 3. Стосовно допущення до свячень одружених, слід дотримуватись партикуляр-ного
права власної Церкви свого права або спеціяльних приписів, установлених Апостольським
Престолом.
Кан. 759 – § 1. Вік приписаний для дияконату – це сповнення двадцяти трьох років,
для пресвітерату – двадцяти чотирьох років зі збереженням партикулярного права
власної Церкви свого права, яке вимагає вищого віку.
§ 2. Диспенза зверх року від віку, приписаного загальним правом, застерігається
Патріярхові, якщо йдеться про кандидата, який має постійне або тимчасове проживання
в межах території патріяршої Церквиь в іншому випадку – Апостольському Престолові.
Кан. 760 – § 1. Диякона можна висвячувати тільки після успіщного закінчення
чотирьох років філософсько-теологічних студій, хіба що Синод Єпископів патріяршої
Церкви або Рада Ієрархів постановляє щось інше.
§ 2. Якщо йдеться про кандидата, не призначеного до священства, то його можна
висвячувати як диякона тільки після успіщного закінчення трьох років студій, про
що мова в кан. 354; якщо б, можливо, в майбутньому він допускався до священства,
то раніше повинен би відповідно доповнити теологічні студії.
Кан. 761– Кандидат до дияконату або пресвітерату, щоб бути дозволено свяченим,
повинен подати власному Єпископові або вищому Настоятелеві власноручно написану
заяву, якою засвідчує, що з власної волі і вільно прийме свячення й обов'язки,
пов'язані з цим свяченням, і навічно присвятить себе церковній службі, одночасно
прохаючи про допущення його до прийняття свячення.
2– Перешкоди до свячень або до священнодійств
Кан. 762– § 1. Для прийняття свячень або виконування священнодіств зазнає перешкоди
той:
1-е - хто хворіє якоюсь формою безумства або іншої психічної недуги, внаслідок
якої, за висновком фахівців, він вважається нездатним для належного виконування
служби;
2-е - хто допустився віровідступництва, єресі або схизми;
3-є хто намагався увійти в подружжя, хоч би тільки цивільне, будучи або сам
перешкоджений до вінчання унаслідок подружнього вузла або свячення, або прилюдного
довічного обіту чистоти, чи заради жінки, яка правосильно одружена, або зв'язана
таким самим обітом;
4-е - хто скоїв свідоме вбивство або спричинив аборт, якщо він мав місце, а
також усі, хто в цьому позитивно співдіяв;
5-е - хто тяжко і навмисно покалічив себе або іншого або намагався покінчити
з собою;
6-е - хто виконав акт священнодійства, зарезервований тим, які мають єпископ-ське
або пресвітерське свячення, або сам не маючи цього свячення, або маючи заборону
виконувати його через якусь канонічну кару;
7-е - хто виконує заборонений священнослужителям уряд або управління, з якого
повинен розраховуватися, аж поки не звільниться, залишивши уряд або управління
і розрахувавшись;
8-е - неофіт, хіба що він, на думку Ієрарха, є досить перевіреним.
§ 2. Дії, з яких можуть виникнути перешкоди, про які мова в § 1, чч. 2-6, не породжують
їх, хіба що були вчинені тяжкі і зовнішні гріхи після хрещення.
Кан. 763 – Перешкоди в священнодійствах зазнає той:
1-е - хто, бувши перешкоджений до прийняття свячень, недозволено їх прийняв;
2-е - хто скоїв проступки або вчинив дії, про які мова в кан. 762, § 1, чч.
2-6;
3-є - хто хворіє безумством або іншою психічною хворобою, про яку мова в кан.
762, § 1, ч. 1, поки Ієрарх, за порадою експерта, не дозволить виконувати священ-нодійства.
Кан. 764 – Перешкоди у прийманні свячень або виконуванні священнодійств не можуть
встановлюватись партикулярним правомь не допускається звичай, який вводить нову
перешкоду або суперечить перешкоді, встановленій загальним правом.
Кан. 765 – Незнання перешкод не звільняє від них.
Кан. 766 – Перешкоди примножуються з різних причин, але не внаслідок повторення
тієї самої причини, хіба що йдеться про перешкоду, яка походить із свідомого вбивства
або спричинення аборту, який мав місце.
Кан. 767 – § 1. Єпархіяльний Єпископ або Ієрарх інституту посвяченого життя
може диспензувати своїх підлеглих від перешкод приймати свячення або виконувати
свяченнодійства, за винятком таких випадків:
1-е - якщо факт, який становить перешкоду, передано на розгляд суду;
2 -е - від перешкод, про які мова в кан. 762, § 1, чч. 2-4.
§ 2. Диспенза від цих перешкод застерігається Патріярхові щодо кандидатів або
священнослужителів, які мають постійне або тимчасове місце проживання в межах
території очолюваної ним Церквиь в іншому випадку – Апостольському Престолові.
§ 3. Таке ж повноваження диспензувати належить будь-якому сповідникові в наглих
таємних випадках, коли не можна звернутися до компетентної влади і загрожує небезпека
поважної шкоди або неслави, але тільки для того, щоб каянники могли законно виконувати
вже прийняті свячення із збереженням обов'язку звернутися якнайскоріше до цієї
влади.
Кан. 768 – § 1. У просьбі про одержання диспензи слід указати всі перешкодиь однак,
загальна диспенза стосується також перешкод, не згаданих у добрій вірі, за винятком
тих, про які мова в кан. 762, § 1, ч. 4, та інших, переданих до судуь не охоплює,
однак, пропущених у злій вірі.
§ 2. У випадку перешкоди, яка випливає з свідомого вбивства або спричинення аборту,
для важності диспензи слід подати також кількість проступків.
§ 3. Загальна диспенза від перешкод, надана для одержання свячень, стосується
всіх свячень.
Арт. ІІІ: Те, що повинно передувати свяченням
Кан. 769 – § 1. Влада, яка допускає кандидатів до свячень, повинна одержати:
1-е - заяву, про яку мова в кан. 761, і свідоцтво останнього свячення або,
якщо йдеться про перше свячення, то також свідоцтво про хрещення і миропомазання;
2-е - якщо кандидат одружений, свідоцтво про одруження і письмову згоду дружини;
3-є - свідоцтво про закінчення студій;
4-е - посвідчення про добрі звичаї цього кандидата, видане ректором семінарії
або Настоятелем інституту посвяченого життя або священиком, яким кандидат з поза
семінарії був рекомендований;
5-е - посвідчення, про яке мова в кан. 771, § 3;
6-е - посвідчення, якщо вважає це за потрібне, інших єпархіяльних Єпископів
або Настоятелів інститутів посвяченого життя, де кандидат деякий час перебував,
про якості кандидата і вільність його від будь-якої канонічної перешкоди.
§ 2. Ці документи мають зберігатися в архіві цієї влади.
Кан. 770 – Єпископ, який висвячує, може задовольнитися законною відпускною грамотою,
яка стверджує здатність кандидата для прийняття свячення, але не обов'язковоь
якщо він згідно зі своєю совістю вважає, що кандидат не надається, то хай його
не висвячує.
Кан. 771– § 1. Імена кандидатів до свячень, згідно з приписом партикулярного
права, повинні стати відомими в парафіяльній церкві кожного кандидата.
§ 2. Усі вірні повинні ще до свячення повідомляти єпархіяльного Єпископа або пароха
про перешкоди, якщо якісь їм відомі.
§ 3. Парохові, який здійснює оголошення, а також іншому пресвітерові єпархіяль-ний
Єпископ, якщо вважає за потрібне, повинен доручити, щоб той докладно дізнався
про життя і звичаї кандидатів від осіб, які заслуговують довіри, і вислав єпархіяльній
курії посвідчення з повідомленням про наслідки цього розпитування і про оголошення.
§ 4. Єпархіяльний Єпископ не повинен занехати інші способи дослідження, навіть
приватні, якщо вважає це за доцільне.
Кан. 772– Кожний кандидат, що має прийняти свячення, повинен відбути реколекції
в спосіб, окреслений партикулярним правом.
Арт. ІУ: Час, місце, запис і свідоцтво свячення
Кан. 773 – Свячення повинні уділятись при якнайбільшій присутності вірних у
церкві, в неділю або у свято, хіба що виправдана причина підказувала б щось інше.
Кан. 774 – § 1. Після уділення свячення слід імена всіх висвячених і Єпископа,
який висвячував, місце і день свячення записати в спеціяльній книзі, для збереження
в архіві єпархіяльної курії.
§ 2. Єпископ-святитель повинен видати кожному висвяченому автентичне свідоцтво
про прийняття свяченняь ті, що були висвячені Єпископом на підставі відпускних
грамот, повинні згадане свідоцтво пред'явити власному єпархіяльному Єпископові
або вищому Настоятелеві для запису свячення в спеціяльній книзі, що має зберігатися
в архіві.
Кан. 775 – Єпархіяльний Єпископ або вищий Настоятель про кожне свячення дия-кона
повинні вислати повідомлення парохові, в якого записане хрещення висвяченого.
ГЛАВА VІІ
ПОДРУЖЖЯ
Кан. 776 – § 1. Подружній союз, заснований Творцем і наділений його законами,
завдяки якому чоловік і жінка за невідкличною особистою згодою утворюють взаємну
спільність усього життя, за своєю природою призначається для добра супругів та
народження і виховання дітей.
§ 2. З установи Христа правосильне подружжя між хрещеними є тим самим святою тайною,
якою на зразок бездоганної злуки Христа з Церквою Бог об'єднує їх і вони немов
освячується та зміцнюється ласкою тайни.
§ 3. Істотними прикметами є одність і нерозривність, які в подружжі між хрещеними
набувають особливої сили з огляду на святу тайну.
Кан. 777 – На підставі подружжя між супругами виникають рівні права й обов'язки
в тому, що стосується спільності подружнього життя.
Кан. 778 – Одружуватися можуть усі, яким право цього не забороняє.
Кан. 779 – Подружжя користується прихильністю права, тому при сумніві треба
вважати його правосильним, поки не буде доведено щось протилежне.
Кан. 780 – § 1. Подружжя католиків, навіть якщо тільки одна сторона є католицькою,
підлягає не тільки Божому праву, а й канонічному, з дотриманням компетенції державної
влади стосовно чисто цивільних наслідків подружжя.
§ 2. Подружжя між католицькою стороною і хрещеною некатолицькою стороною, із збереженням
Божого права, керується також:
1-е - власним правом Церкви або церковної Спільноти, до якої належить некатолицька
сторона, якщо ця Спільнота має власне подружнє право;
2-е - правом, яке зобов'язує некатолицьку сторону, якщо церковна Спільнота,
до якої вона належить, не має власного подружнього права.
Кан. 781– У випадку коли Церква повинна вирішувати про правосильність подружжя
хрещених некатоликів, то:
1-е - стосовно права, яке зобов'язувало сторони під час вінчання, слід дотримува-тись
кан. 780, § 2.
2-е - стосовно форми обряду вінчання Церква визнає будь-яку форму, приписану
або допущену правом, якій підлягали сторони під час одруження, якщо тільки згода
була висловлена в прилюдній формі, а також якщо принаймні одна сторона належить
до якоїсь некатолицької східної Церкви, то подружжя було заверщене згідно із священним
обрядом.
Кан. 782– § 1. Заручини, які похвально передують подружжю, відповідно до найдавнішої
традиції східних Церков, підлягають партикулярному праву власної Церкви свого
права.
§ 2. Обіцянка одружитись не дає підстави виступити із скаргою, яка б вимагала
одруження, дає, однак, підставу вимагати відшкодування витрат, якщо такі мали
місце.
Арт. І: Пастирська турбота і дії, які передують одруженню
Кан. 783 – § 1. Душпастирі зобов'язані турбуватись про те, щоб вірні готувались
до подружнього стану5
1-е - через проповідування і катехизу, відповідно пристосовану до молоді і
старших, завдяки чому вірні могли б одержати повчання про значення християнського
подружжя, про взаємні обов'язки супругів, а також про головне право й обов'язок,
які мають батьки – по змозі дбати про фізичне, релігійне, моральне, суспільне
і культурне виховання дітей;
2-е - через особисте повчання наречених перед подружжям, яке б готувало наречених
до нового стану.
§ 2. Нареченим католикам наполегливо доручається під час вінчання прийняти Пресвяту
Євхаристію.
§ 3. Після вінчання душпастирі повинні подавати супругам допомогу, щоб ті, вірно
зберігаючи і шануючи подружній союз, проводили що раз святіше і досконаліше життя
в сім’ї.
Кан. 784 – На підставі партикулярного права кожної Церкви свого права, в погодженні
з єпархіяльними Єпископами інших Церков свого права, які виконують владу на тій
самій території, слід установити норми щодо іспиту наречених та інших засобів
для проведення перевірки перед одруженням, особливо стосовно хрещення і вільного
стануь після старанного дотримання таких норм можна приступити до вінчання.
Кан. 785 – § 1. Душпастирі зобов'язані, залежно від потреб місця і часу, запобігати
відповідними засобами всім небезпекам щодо неправосильного і недозволеного одруженняь
тому перед вінчанням слід упевнитись що ніщо не стоїть на перешкоді його правосильному
і дозволеному укладанню.
§ 2. Якщо в небезпеці смерті не можна мати інших доказів, то вистачає – якщо немає
противних підозрінь – запевнення наречених, у разі потреби, навіть під присягою,
що вони були охрещені і не зазнають ніякої перешкоди.
Кан. 786 – Усі вірні мають обов'язок відомі їм перешкоди виявляти перед благословенням
подружжя парохові або місцевому Ієрархові.
Кан. 787 – Парох, який провів перевірку, повинен негайно автентичним докумен-том
повідомити про результат пароха, до якого належить благословити подружжя.
Кан. 788 – Якщо ж після докладної перевірки залишається ще якийсь сумнів про
наявність перешкоди, то парох повинен доповісти про це місцевому Ієрархові.
Кан. 789 – Хоч зрештою подружжя можна правосильно укласти, священик, крім інших
випадків, окреслених правом, не повинен без дозволу місцевого Ієрарха благословити:
1-е - подружжя неосілих;
2-е - подружжя, яке не може бути визнане або укладене згідно з приписами цивільного
права;
3-є - подружжя особи, яка зв'язана природними обов'язками щодо третьої сторони
або щодо дітей, які появилися з попереднього зв'язку з тією стороною;
4-е - подружжя неповнолітніх без відома батьків або проти їхньої волі;
5-е - подружжя особи, якій церковний вирок забороняє переходити до нового подружжя,
поки вона не виконає певних умов;
6-е - подружжя особи, яка публічно покинула католицьку віру, навіть якщо не
перейшла до некатолицької Церкви або Спільнотиь але місцевий Ієрарх хай не дає
дозволу, поки не будуть виконані приписи в цьому випадку кан. 814, з застосуванням
відповідних модифікацій.
Арт. ІІ: Розриваючі перешкоди в загальному
Кан. 790 – § 1. Розриваюча перешкода робить особу нездатною для правосильного
укладання подружжя.
§ 2. Перешкода, хоч би існувала тільки з боку однієї з двох сторін, робить подружжя
неправосильним.
Кан. 791– Перешкода вважається прилюдною, якщо може бути доведена у зовнішній
сферіь інакше вона є таємною.
Кан. 792– Партикулярним правом Церкви свого права не слід установлювати розриваючі
перешкоди, як тільки з дуже поважної причини, в погодженні з зацікавленими єпархіяльними
Єпископами інших Церков свого права і порадившись з Апостольським Престоломь однак
жодна нижча влада не може встановлювати нові розриваючі перешкоди.
Кан. 793 – Відкидається звичай, який запроваджує нову перешкоду, або суперечить
перешкодам, які вже існують.
Кан. 794 – § 1. Місцевий Ієрарх може в окремому випадку заборонити одруження
підлеглим йому вірним, де б вони не перебували, а також іншим вірним Церкви свого
права, які в даний час перебувають в межах території єпархії, але тільки тимчасово,
з поважної причини і поки вона триває.
§ 2. Якщо йдеться про місцевого Ієрарха, який виконує свою владу в межах території
патріяршої Церкви, то Патріярх може додати до такої заборони клявзулу, розриваючу
подружжяь в інших випадках – тільки Апостольський Престол.
Кан. 795 – § 1. Місцевий Ієрарх може звільнити від перешкод церковного права
підлеглих йому вірних, де б вони не перебували, а також інших вірних Церкви свого
права, які в даний час приписані до неї і перебувають у межах території єпархії,
за винятком таких перешкод:
1-е - свячення;
2-е - довічного прилюдного обіту чистоти, складеного в чернечому інституті,
хіба що йдеться про Згромадження єпархіяльного права;
3-є - супруговбивства.
§ 2. Диспенза від цих перешкод застерігається Апостольському Престолові, але Патріярх
може диспензувати від перешкод супруговбивства і довічного прилюдного обіту чистоти,
складеного в Згромадженнях будь-якого юридичного стану.
§ 3. Ніколи не надається диспенза від перешкод кровного споріднення в прямій лінії
або в другому ступені бічної лінії.
Кан. 796 – § 1. Коли загрожує небезпека смерті, місцевий Ієрарх може підлеглих
йому вірних, де б вони не перебували, а також інших вірних, які в даний момент
перебувають у межах території єпархії, диспензувати від приписаної правом форми
вінчання та від усіх і окремих перешкод з церковного права, чи публічних, чи таємних,
за винятком перешкоди, яка випливає із свячення пресвітерату.
§ 2. У тих самих обставинах, але тільки у випадках, коли не можна звернутися навіть
до місцевого Ієрарха, таку саму владу звільняти мають парох, інший священик, наділений
повноваженням благословити подружжя, і католицький священик, про якого мова в
кан. 832, § 2ь а сповідник має таку ж владу, якщо йдеться про таємну перешкоду
для внутрішньої сфери чи під час тайни сповіді чи поза нею.
§ 3. Під неможливістю звернутися до місцевого Ієрарха розуміється випадок, якщо
це можна зробити тільки в інший спосіб, ніж за допомогою листа або через особистий
доступ.
Кан. 797 – § 1. Якщо перешкода виявляється, коли вже все готове до вінчання
і одруження не можна відкласти без правдоподібної небезпеки великого лиха, то
поки від компетентних властей не буде одержана диспенза, владу диспензування від
усіх перешкод, за винятком тих, про які мова в кан. 795, § 1, чч. 1і 2, мають
місцевий Ієрарх і, якщо випадок таємний, всі, про яких мова в кан. 796, § 2, з
дотриманням приписаних там умов.
§ 2. Ця влада поширюється також на надання подружжю узаконення, якщо загрожує
така сама небезпека і немає часу звернутися до компетентних властей.
Кан. 798 – Священики, про яких мова в канн. 796, § 2 і 797, § 1, повинні негайно
повідомити місцевого Ієрарха про надання диспензи або узаконення для зовнішнього
обсягуь вона повинна бути записана в книзі подружжів.
Кан. 799 – Якщо нічого іншого не постановляє рескрипт Апостольського Престолу
або Патріярха чи місцевого Ієрарха в межах їх компетенції, то диспенза від таємної
перешкоди, надана у внутрішній не сакраментальній сфері, повинна бути записана
у таємному архіві єпархіяльної курії і не потрібна вже інша диспенза для зовнішньої
сфери, навіть якщо таємна перешкода стане пізніше прилюдною.
Арт. ІІІ: Окремі перешкоди
Кан. 800 – § 1. Не можуть важно укласти подружжя чоловік до закінчення шістнадцяти
років життя і жінка до закінчення чотирнадцяти років.
§ 2. Партикулярне право Церкви свого права може встановлювати вищий вік для законного
вінчання.
Кан. 801– § 1. Статеве безсилля, попереднє і тривале, з боку чоловіка або жінки,
абсолютне чи відносне, розриває подружжя з самої його природи.
§ 2. Якщо перешкода статевого безсилля є сумнівною, чи сумнів цей правовий чи
фактичний, то не слід забороняти подружжя ані також, поки існує сумнів, визнавати
його недійсним.
§ 3. Безплідність не забороняє подружжя, ані не розриває його зі збереженням кан.
821.
Кан. 802– § 1. Неправосильно намагається укласти подружжя той, хто зв'язаний
вузлами попереднього подружжя.
§ 2. Хоч би перше подружжя було неправосильне або було з якоїсь причини розв'язане,
однак не можна укладати нове подружжя, поки, згідно з правом і достовірно не буде
встановлена неправосильність або розв'язання першого.
Кан. 803 – § 1. Правосильно укладати подружжя з нехрещеними не можна.
§ 2. Якщо під час одруження сторона загально вважалась хрещеною або її хрещення
було сумнівним, то треба припускати, згідно з приписом кан. 779, правосильність
подружжя, поки достовірно не буде доведено, що одна сторона є хрещена, а друга
нехрещена.
§ 3. Щодо умов диспензування слід застосовувати кан. 814.
Кан. 804 – Неправосильно намагається вступити подружжя той, хто був поставлений
у священичий чин.
Кан. 805 – Неправосильно намагається вступити в подружжя той, хто склав довічний
обіт чистоти в чернечому інституті.
Кан. 806 – Не може бути правосильно укладене подружжя з особою викраденою або
хоч би затриманою з наміром одруження, хіба що пізніше, звільнена від викрадача
або затримуючого, і перебуваючи у безпечному і вільному місці, сама з власної
волі вибере це подружжя.
Кан. 807 – § 1. Хто заради подружжя з певною особою заподіяв смерть її супругові
або власному супругові, той неправосильно намагається одружитися.
§ 2. Неправосильно також намагаються одружитися ті, хто через фізичну або моральну
співучасть спричинив смерть супруга.
Кан. 808 – § 1. У прямій лінії кровного споріднення неправосильним є подружжя
між усіма висхідними і нисхідними.
§ 2. У бічній лінії воно є неправосильним аж до четвертого ступеня включно.
§ 3. Ніколи не можна дозволити на подружжя, якщо існує якийсь сумнів, чи сторони
є кровноспоріднені в будь-якому ступені прямої лінії або в другому ступені бічної
лінії.
§ 4. Перешкода кровного споріднення не помножується.
Кан. 809 – § 1. Посвоячення розриває подружжя в будь-якому ступені прямої лінії
і в другому ступені бічної лінії.
§ 2. Перешкода посвоячення не помножується.
Кан. 810 – § 1. Перешкода прилюдної пристойності постає:
1-е - з неправосильного подружжя після розпочаття спільного життя;
2-е - з відомого або явного наложництва;
3-є - з розпочаття спільного життя тих, що зобов'язані до приписаної правом
форми вінчання, намагалися б одружитися у присутності цивільного службовця або
некатолицького служителя.
§ 2. Ця перешкода розриває подружжя в першому ступені прямої лінії між чоловіком
і кровноспорідненими жінки, а також між жінкою і кровноспорідненими чоловіка.
Кан. 811– § 1. На підставі хрещення між хресним батьком і похресником та його
батьками виникає духовне споріднення, яке розриває подружжя.
§ 2. Якщо хрещення повторюється умовно, то духовне споріднення не виникає, хіба
що знову брав участь в обряді той самий хресний батько.
Кан. 812– Не можуть правосильно одружитися між собою ті, що є зв'язані правовим
спорідненням, яке постало з усиновлення в прямій лінії або в другому ступені бічної
лінії.
Арт. ІV: Мішані подружжя
Кан. 813 – Подружжя між двома хрещеними особами, з яких одна католицька, а
друга некатолицька, без попереднього дозволу компетентної влади є заборонене.
Кан. 814 – Дозвіл з виправданої причини може дати місцевий Ієрархь але нехай його
не дає, якщо не будуть виконані такі умови:
1-е - католицька сторона повинна заявити, що вона готова відсунути від себе
небезпеку втрати віри, і дати щиру обіцянку, що зробить усе в міру сил, щоб усі
діти були охрещені і виховані в католицькій Церкві;
2-е - друга сторона повинна бути своєчасно повідомленою про обіцянки, які дала
католицька сторона, так щоб справді була свідома змісту обіцянки і зобов'язання
католицької сторони;
3-є - обидві сторони повинні бути ознайомленими з цілями й істотними особливостями
подружжя, яких не може виключити жодна сторона.
Кан. 815 – Партикулярним правом кожної Церкви свого права повинен бути установлений
спосіб, як треба робити такі заяви й обіцянки, що завжди вимагаються, і повинен
бути окреслений спосіб, яким чином це має бути відомо у зовнішній сфері й як має
бути повідомлена некатолицька сторона.
Кан. 816 – Місцеві Ієрархи та інші душпастирі повинні дбати про те, щоб католицькому
супругові і дітям з мішаного подружжя не бракувало духовної допомоги для виконання
їх обов'язків совісті. Вони мають також допомагати супругам у плеканні єдності
у спільному подружньому і родинному житті.
Арт. V: Подружня згода
Кан. 817 – § 1. Подружня згода – це акт волі, на підставі якого чоловік і жінка
через нерозривний союз взаємно себе віддають і приймають одне одного для утворення
подружжя.
§ 2. Подружня згода не може бути заступлена ніякою людською владою.
Кан. 818 – Нездатними для укладання подружжя є ті, які:
1-е - позбавлені достатнього користування розумом;
2-е - мають поважний брак оціночного розпізнання щодо істотних подружніх прав
і обов'язків, які взаємно передаються і приймаються;
3-є - з причин психічної природи нездатні взяти на себе істотні подружні обов'язки.
Кан. 819 – Для того, щоб могла заіснувати подружня згода, потрібно, аби ті, хто
одружуються, знали принаймні, що подружжя є тривалим союзом між чоловіком і жінкою,
спрямованим для народжування дітей через певну статеву співдію.
Кан. 820 – § 1. Помилка щодо особи робить подружжя неправосильним.
§ 2. Помилка щодо якості особи, хоч би була причиною одруження, не розриває подружжя,
хіба що саме ця якість була безпосередньо і принципово задумана.
Кан. 821– Хто одружується, обманутий підступом, учиненим заради одержання згоди
на подружжя щодо певної якості другої сторони, яка може за своєю природою поважно
порушити спільність подружнього життя, той укладає його неправосильно.
Кан. 822– Помилка щодо єдності або нерозривності, або гідності тайни подружжя
не порушує подружньої згоди, якщо не детермінує волі.
Кан. 823 – Знання або думка про недійсність подружжя необов'язково виключає
подружню згоду.
Кан. 824 – § 1. Приймається, що внутрішня згода відповідає словам або знакам,
ужитим при укладанні подружжя.
§ 2. Якщо, однак, одна із сторін або обидві позитивним актом волі виключили б
саме подружжя або якийсь істотний елемент подружжя, або якусь істотну властивість,
укладають його неправосильно.
Кан. 825 – Неправосильним є подружжя, укладене під примусом або під впливом якогось
тяжкого страху ззовні, хоч би не зумисно викликаного, для звільнення від якого,
хтось змушений був вибрати подружжя.
Кан. 826 – Не можна правосильно укладати подружжя з умовою.
Кан. 827 – Хоч подружжя було укладене неправосильно з уваги на перешкоду або брак
приписаної правом форми вінчання, то, однак, приймається, що дана згода триває,
поки не стане відомо про її відкликання.
Арт. VІ: Форма вінчання
Кан. 828 – § 1. Тільки ті подружжя правосильні, які укладаються згідно із святим
обрядом перед місцевим Ієрархом чи парохом або ж священиком, якому одним з цих
двох було надане повноваження благословити подружжя, а також у присутності принаймні
двох свідків, однак, згідно з приписами наступних канонів і з дотриманням винятків,
про які мова в канн. 832 і 834, § 2.
§ 2. Священним вважається цей обряд через саму участь священика, який асистує
і благословить.
Кан. 829 – § 1. Місцевий Ієрарх і місцевий парох, які канонічно одержали свій
уряд, і доки законно виконують уряд, всюди в межах своєї території правосильно
благословлять подружжя, чи коли наречені є їх підлеглими, чи якщо принаймні одна
з двох сторін належить до власної Церкви свого права.
§ 2. Ієрарх і персональний парох на підставі свого уряду в межах своєї округи
правосильно благословлять тільки ті подружжя, з яких принаймні одна сторона є
їм підлеглою.
§ 3. Патріярх на підставі самого права наділений повноваженням благословити повсюдно
подружжя, дотримуючись того, чого законно слід дотримуватись, якщо принаймні одна
сторона приписана до очолюваної ним Церкви.
Кан. 830 – § 1. Місцевий Ієрарх і місцевий парох, поки законно виконують свій
уряд, можуть надавати священикам будь-якої Церкви свого права, навіть латинської
Церкви, повноваження благословити подружжя в межах своєї території.
§ 2. Загальне повноваження благословити подружжя може надати тільки місцевий Ієрарх
з дотриманням кан. 302, § 2.
§ 3. Щоб надання повноваження благословити подружжя було правосильним, воно повинно
бути надане визначеним священикам у виразний спосіб, а якщо йдеться про загальне
повноваження, – надане в письмовій формі.
Кан. 831– § 1. Місцевий Ієрарх або місцевий парох дозволено благословляють подружжя:
1-е - після того, як упевнились щодо постійного або тимчасового місця проживання,
або одномісячного проживання або, якщо йдеться про неосілих, перебування в даний
час одного з двох наречених у місці одруження;
2-е - якщо при відсутності таких умов, вони мають дозвіл Ієрарха або пароха
постійного або тимчасового місця проживання однієї з двох сторін, хіба що слушна
причина інше виправдовує;
3-є - також у виключному місці іншої Церкви свого права, хіба що Ієрарх, який
у цьому місці виконує свою владу, виразно це забороняє.
§ 2. Подружжя слід укладати перед парохом нареченого, хіба що партикулярне право
велить щось інше або виправдовує слушна причина.
Кан. 832– § 1. Якщо немає доступу до компетентного згідно з приписом права священика
або не можна до нього дістатись без поважної невигоди, то ті, що мають намір увійти
у справжнє подружжя, можуть його правосильно і дозволено укласти в присутності
самих лише свідків:
1-е - в небезпеці смерті;
2-е - поза небезпекою смерті, якщо розсудливо передбачається, що такий стан
речей буде тривати місяць.
§ 2. В обох випадках, якби поруч був інший священик, то його по змозі слід попросити,
щоб поблагословив подружжя, з дотриманням правосильності подружжя в присутності
лише свідківь у цих випадках можна запросити також некатолицького священика.
§ 3. Якщо одруження відбулося лише в присутності свідків, то супруги не повинні
занедбати одержати від священика якнайскоріше благословення подружжя.
Кан. 833 – § 1. Місцевий Ієрарх може надати будь-якому католицькому священикові
повноваження благословити подружжя вірних якоїсь східної некатолицької Церкви,
які не можуть звернутися до священика власної Церкви без поважної невигоди, якщо
вони з власної волі про це попросять і якщо ніщо не заважає правосильному і дозволеному
укладенню подружжя.
§ 2. Католицький священик, по змозі, поки поблагословить подружжя, повинен повідомити
про це компетентну владу тих вірних.
Кан. 834 – § 1. Слід дотримуватися приписаної правом форми вінчання, якщо принаймні
одна сторона з тих, що одружуються, охрещена в католицькій Церкві або прийнята
до неї.
§ 2. Якщо ж католицька сторона, приписана до якоїсь східної Церкви, одружується
із стороною, яка належить до некатолицької східної Церкви, то треба дотримуватись
приписаної правом форми вінчання тільки для дозволеностіь для правосильності ж
вимагається благословення священика з дотриманням інших вимог, яких законно треба
дотримуватись.
Кан. 835 – Диспенза від приписаної правом форми вінчання застерігається Апостольському
Престолові або Патріярхові, який повинен надавати її лише з дуже поважної причини.
Кан. 836 – Поза випадком необхідності під час вінчання слід дотримуватися приписів
літургічних книг і законних звичаїв.
Кан. 837 – § 1. Для правосильного подружжя необхідно, щоб сторони були присутні
разом одночасно і взаємно висловили згоду на подружжя.
§ 2. Не можна правосильно вінчатися через уповноваженого, хіба що партикулярне
право власної Церкви свого права постановляє щось інше. У цьому випадку слід подбати
також про умови, за яких можна укладати таке подружжя.
Кан. 838 – § 1. Вінчатися слід у парафіяльній церкві або за дозволом місцевого
Ієрарха або місцевого пароха в іншому святому місціь а в інших місцях вінчатися
можна тільки за дозволом місцевого Ієрарха.
§ 2. Щодо часу вінчання треба дотримуватись приписів, установлених партикулярним
правом власної Церкви свого права.
Кан. 839 – Забороняється до і після канонічного вінчання інше релігійне укладання
того ж подружжя для вираження або відновлення подружньої згодиь подібно забороняється
релігійне вінчання, в якому і католицький священик і некатолицький служитель вимагають
згоди сторін.
Кан. 840 – § 1. Дозвіл на таємне вінчання місцевий Ієрарх може дати з поважної
і наглої причини і він містить у собі важкий обов'язок зберігати таємницю з боку
місцевого Ієрарха, пароха, священика, наділеного повноваженням благословити подружжя,
свідків і одного супруга, якщо другий супруг не погоджується на розголошування.
§ 2. Обов'язок зберігати таємницю з боку місцевого Ієрарха припиняється, якщо
через її зберігання загрожує поважне згіршення або велика шкода для святості подружжя.
§ 3. Подружжя, укладене таємно, слід записувати тільки в окремій книзі, яка повинна
зберігатись у таємному архіві єпархіяльної курії, хіба що на перешкоді стоїть
дуже поважна причина.
Кан. 841– § 1. Після вінчання парох місця, де воно відбулось, або його заступник,
хоч би ніхто з них не благословив подружжя, повинен якнайскоріше записати в книзі
подружжів імена супругів, священика, який благословив, і свідків, місце і день
вінчання, якщо потрібно, диспензу від форми вінчання або перешкод та її автора
разом з перешкодою і її ступенемь надання повноваження благословити подружжя та
інше відповідно до способу, приписаного власним єпархіяльним Єпископом.
§ 2. Крім того, місцевий парох повинен також записати в книзі охрещених, що супруг
одружився у такий то день в його парафіїь якщо ж супруг був охрещений деінде,
то місцевий парох повинен вислати свідоцтво про одруження сам або через єпархіяльну
курію парохові, у якого записане хрещення супруга, і нехай не буде спокійним,
поки не одержить повідомлення про запис подружжя в книзі охрещених.
§ 3. Якщо подружжя було укладене згідно з приписом кан. 832, то священик, якщо
його благословив, а в противному разі свідки і супруги повинні подбати, щоб укладене
одруження було якнайскоріше записане в приписаних книгах.
Кан. 842– Якщо подружжя або узаконюється для зовнішньої сфери або визнається
недійсним або згідно з законом розв'язується, крім випадку смерті, то треба повідомити
пароха місця вінчання, щоб він здійснив запис у книгах подружжів і охрещених.
Арт. VІІ: Узаконення подружжя
1– Звичайне узаконення
Кан. 843 – § 1. Для узаконення подружжя, неправосильного через розриваючу перешкоду,
потрібно, щоб перестала існувати перешкода або була надана диспенза від неї і
відновила згоду принаймні одна сторона, свідома перешкоди.
§ 2. Це відновлення вимагається для правосильності узаконення, хоч би спочатку
обидві сторони висловили згоду і потім її не відкликали.
Кан. 844 – Відновлення згоди повинно бути новим актом волі на подружжя, про
яке відновлююча сторона знає або припускає, що воно було від початку неправосильне.
Кан. 845 – § 1. Якщо перешкода є прилюдною, то обидві сторони повинні відновити
подружню згоду у приписаній правом формі вінчання.
§ 2. Якщо перешкода є таємною, то вистачає, щоб згода була відновлена приватно
і таємноь причому стороною свідомою перешкоди, якщо триває згода висловлена другою
стороною, або двома сторонами, коли перешкода відома обом сторонам.
Кан. 846 – § 1. Подружжя, неправосильне через брак згоди, узаконюється, як
тільки сторона, яка не висловила згоди, вже її дає, якщо триває згода, висловлена
другою стороною.
§ 2. Якщо браку згоди не можна довести, то вистачає приватне і таємне відновлення
згоди стороною, яка її не висловила.
§ 3. Якщо брак згоди можна довести, необхідне відновлення її у приписаній правом
формі вінчання.
Кан. 847 – Щоб подружжя, неправосильне через брак приписаної правом форми вінчання,
стало правосильним, воно мусить бути заново укладене у цій формі.
2– Оздоровлення в корені
Кан. 848 – § 1. Оздоровлення в корені неправосильного подружжя - це узаконення
його без відновлення згоди, уділене компетентною владою. Містить воно у собі диспензу
від перешкоди, якби така існувала, і від приписаної правом форми вінчання, якщо
вона не була дотримана, а також від переведення канонічних наслідків у минуле.
§ 2. Узаконення стається від моменту надання ласки зате переведення наслідків
у минуле відноситься до моменту укладення подружжя, хіба що в наданні ласки виразно
застерігається щось інше.
Кан. 849 – § 1. Оздоровлення подружжя в корені може бути правосильно надане навіть
без відома однієї або обох сторін.
§ 2. Оздоровлення в корені слід надавати тільки з поважної причини і якщо є вірогідним,
що сторони хочуть підтримувати спільність подружнього життя.
Кан. 850 – § 1. Неправосильне подружжя може бути оздоровлене, якщо триває згода
обох сторін.
§ 2. Подружжя, неправосильне через перешкоду з Божого права, може бути оздоровлене
тільки після того, як перестала існувати перешкода.
Кан. 851– § 1. Якщо з боку однієї або обох сторін немає згоди, подружжя не можна
оздоровити в корені, без уваги на те, чи згоди не було спочатку чи була висловлена
спочатку, а потім була відкликана.
§ 2. Якщо ж спочатку згоди не було, але пізніше вона була висловлена, оздоровлення
може бути надане від моменту висловлення згоди.
Кан. 852– Патріярх і єпархіяльний Єпископ можуть надати оздоровлення в корені
в окремих випадках, якщо перешкодою правосильності подружжя стоїть брак приписаної
правом форми вінчання, або якась перешкода, від якої самі можуть диспензувати,
і у приписаних правом випадках, якщо були виконані умови, про які мова в кан.
814ь в інших випадках і якщо йдеться про перешкоду з Божого права, яка вже перестала
діяти, оздоровлення в корені може надати лише Апостольський Престол.
Арт. VІІІ: Розлучення супругів
1– Розірвання подружнього вузла
Кан. 853 – Священний подружній вузол після довершення подружжя не може бути розв'язаним
ніякою людською владою і з жодної причини, крім смерті.
Кан. 854 – § 1. Подружжя, укладене між двома нехрещеними, розв'язується на підставі
павлового привілею для добра віри сторони, яка прийняла хрещення, на підставі
самого права, якщо ця сторона вступає в нове подружжя, за умови що нехрещена сторона
відійшла.
§ 2. Вважається, що нехрещена сторона відходить, якщо не хоче мешкати з хрещеною
стороною у згоді, не ображаючи Творця, хіба що хрещена сторона після прийняття
хрещення подала виправдану причину відходу.
Кан. 855 – § 1. Для того, щоб охрещена сторона могла правосильно укласти нове
подружжя, вона повинна запитати нехрещену сторону:
1-е - чи і вона не хотіла б прийняти хрещення;
2-е - чи принаймні не хотіла б з хрещеною стороною мешкати згідно, не ображаючи
Творця.
§ 2. Таке запитування має відбуватися після охрещення. Однак, місцевий Ієрарх
може з поважної причини дозволити, щоб таке запитування відбувалось перед охрещенням,
навіть може звільнити від запитування, як перед охрещенням, так і після охрещення,
якщо з перевірки, принаймні сумарної і позасудової буде встановлено, що не можна
його проводити або воно буде безплідним.
Кан. 856 – § 1. Запитування повинно проводитись, як правило, на підставі влади
Ієрарха місця проживання наверненої сторони, який зобов'язаний дати другій стороні,
якби вона про це просила, час на відповідь, зазначаючи однак, що коли цей час
мине безкорисно, мовчання буде вважатися за відмовну відповідь.
§ 2. Запитування, проведене навіть приватно наверненою стороною, є правосильним,
навіть дозволеним, якщо не можна зберегти приписану вище форму.
§ 3. В обох випадках проведення запитування та його наслідок повинні бути стверджені
згідно з правом у зовнішній сфері.
Кан. 857 – Хрещена сторона має право укласти нове подружжя з католицькою стороною,
якщо:
1-е - друга сторона відповіла відмовно на запитування;
2-е - запитування було пропущено;
3-є - нехрещена сторона, запитувана чи ні, мешкаючи спочатку разом у мирній
згоді, потім відійшла без виправданої причиниь в такому випадку слід провести
запитування, згідно канн. 855 і 856.
Кан. 858 – Місцевий Ієрарх може, однак, з поважної причини дозволити, щоб хрещена
сторона, користуючись павловим привілеєм, звінчалась з хрещеною чи нехрещеною
некатолицькою стороною, з дотриманням, також, канонічних приписів про мішані подружжя.
Кан. 859 – § 1. Нехрещений, який має одночасно перед хрещенням кількох нехрещених
жінок, після прийняття хрещення в католицькій Церкві, якщо йому важко залишатись
з першою дружиною, може затримати одну з них, віддаляючи всіх іншихь те саме стосується
нехрещеної дружини, яка має одночасно кількох нехрещених чоловіків.
§ 2. У цьому випадку вінчання повинно відбутися у приписаній правом формі, з дотриманням
також інших правових вимог.
§ 3. Місцевий Ієрарх, беручи до уваги моральні, суспільні й економічні умови місць
і осіб, має подбати, згідно з вимогами справедливості, любові та слушності про
достатнє забезпечення потреб тих, які були віддалені.
Кан. 860 – Якщо нехрещений, після прийняття хрещення в католицькій Церкві,
не може налагодити спільне проживання з нехрещеним супругом з огляду на ув'язнення
або переслідування, то може увійти в нове подружжя, хоч би тим часом друга сторона
прийняла хрещення, з дотриманням припису кан. 853.
Кан. 861– У разі сумніву привілей віри користується прихильністю права.
Кан. 862– Недовершене подружжя може бути розірване з виправданої причини Римським
Архієреєм на просьбу обох сторін або тільки однієї, хоч би друга не погоджувалась.
2– Розлучення під час тривання вузла
Кан. 863 – § 1. Настійно доручається, щоб супруг, спонуканий любов'ю і турботою
про добро сім'ї, не відмовляв невірній стороні у прощенні і не розривав з нею
спільності подружнього життя, якщо, однак, виразно або мовчазно не дарував провини,
то має право припинити спільність подружнього життя, хіба що погодився на перелюбство
або сам став його причиною чи сам також допустився перелюбства.
§ 2. Мовчазне прощення має місце тоді, коли невинна сторона, дізнавшивсь про перелюбство,
добровільно з подружнім почуттям співживе з невірною стороноюь а це припускається,
якщо вона протягом шести місяців підтримувала спільність подружнього життя і не
зверталася в цій справі ні до церковної, ні до цивільної влади.
§ 3. Якщо невинний супруг добровільно розірвав спільність подружнього життя, то
повинен протягом шести місяців передати справу про розлучення компетентній владі,
яка, беручи до уваги всі обставини, має зважити, чи невинного супруга не можна
б схилити до прощення вини і до того, щоб не продовжав розлучення.
Кан. 864 – § 1. Якщо одне із супругів робить спільне життя небезпечним або
надто важким для другої сторони чи для дітей, то дає тим самим іншій стороні законну
причину відійти на підставі декрету місцевого Ієрарха і також власним рішенням,
якщо небезпека є наглою.
§ 2. На підставі партикулярного права Церкви свого права можуть бути встановлені
інші причини, залежно від звичаїв народів і обставин місця.
§ 3. У всіх випадках, коли причина розлучення припиняється, треба відновити спільність
подружнього життя, хіба що компетентна влада постановляє щось інше.
Кан. 865 – Після того, як дійшло до розлучення подружжя, слід відповідно подбати
про належне утримання і виховання дітей.
Кан. 866 – Невинний супруг може похвально знову допустити іншого супруга до спільності
подружнього життя. У цьому випадку він відмовляється від права на розлучення.
ГЛАВА VІІІ
ПОСВЯЧЕННЯ І БЛАГОСЛОВЕННЯ, СВЯТІ МІСЦЯ І ЧАСИ, ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ, ОБІТ І ПРИСЯГА
Арт. І: Посвячення і благословення (сакраменталія)
Кан. 867 – § 1. Через посвячення і благословення що є священними знаками на
подобу тайн, завдяки молінню Церкви позначаються й осягаються наслідки, особливо
духовні. За їхньою допомогою люди готуються до приймання головних наслідків тайн
і освячуються різні обставини життя.
§ 2. Щодо посвячень і благословень слід дотримуватись норм партикулярного права
власної Церкви свого права.
Арт. ІІ: Святі місця
Кан. 868 – Святі місця, які призначаються для богопочитання, можуть заснову-ватись
лише з дозволу єпархіяльного Єпископа, хіба що загальне право виразно постановляє
щось інше.
1– Церкви
Кан. 869 – Церква – це будівля, присвячена виключно для богопочитання через посвячення
або благословення.
Кан. 870 – _одної будівлі, призначеної на церкву, не можна спорудити без виразного
письмового дозволу єпархіяльного Єпископа, хіба що загальне право виразно постановляє
щось інше.
Кан. 871– § 1. Посвячуватись повинні катедральні церкви і, по змозі, парафіяльні
церкви, монастирські церкви і церкви при чернечих домах.
§ 2. Посвячення застерігається єпархіяльному Єпископові, який може надати повноваження
посвячувати церкву іншому Єпископовіь про проведення посвячення або благословення
церкви необхідно скласти документ для зберігання в архіві єпархіяльної курії.
Кан. 872– § 1. Слід не допускати до церков того, що не сумісне зі святістю місця.
§ 2. Усі, кого це стосується, повинні дбати про те, щоб у церквах панувала така
чистота, яка личить Божому домові, і застосовувались засоби безпеки для охорони
святих і дорогоцінних речей.
Кан. 873 – § 1. Якщо якоїсь церкви ніяк не можна далі використовувати для богопочитання
і немає змоги її відремонтувати, то єпархіяльний Єпископ може передати її для
світського, але не для недостойного вжитку.
§ 2. Якщо радять інші поважні причини, щоб якась церква не вживалась більше для
богопочитання, то єпархіяльний Єпископ може передати її для світського, але не
для недостойного вжитку в погодженні з пресвітерською радою, за згодою тих, хто
законно набув прав щодо цієї церкви, і якщо спасіння душ не зазнає від цього ніякої
шкоди.
2– Церковні кладовища і похорони
Кан. 874 – § 1. Католицька Церква має право посідати власні кладовища.
§ 2. Там, де це можливо, Церква повинна мати власні кладовища або принаймні ділянки
на державних кладовищах для поховання померлих вірних, і ті, і ті поблагословленіь
якщо ж таких не можна мати, то слід з нагоди похорону поблагословити могилу.
§ 3. У церквах не слід хоронити померлих, відкидаючи протилежний звичай, хіба
що йдеться про тих, що були Патріярхами, Єпископами або Екзархами.
§ 4. Парафії, монастирі та інші чернечі інститути можуть мати власні кладовища.
Кан. 875 – Церковний похорон, в якому Церква вимолює померлим духовну допомогу,
вшановує їх останки й одночасно втішає живих надією, повинен надаватись усім вірним
і оглашенним, хіба що вони були позбавлені його на підставі права.
Кан. 876 – § 1. Церковний похорон може бути дозволений некатолицьким хрещеним
за розумним рішенням місцевого Ієрарха, хіба що відомо про їх противну волю і
якщо не можна мати власного служителя.
§ 2. Дітям, яких батьки намірялись охрестити, та іншим, які якимсь чином виявили
свою близькість до Церкви, але померли до прийняття хрещення, може бути дозволений
церковний похорон також за розсудливим рішенням місцевого Ієрарха.
§ 3. Тим, хто вибрав кремацію свого трупа, якщо відомо, що вони зробили це не
керуючись міркуваннями суперечними з християнським способом життя, слід дозволити
церковний похорон, але проведений в такий спосіб, щоб видно було, що Церква віддає
перевагу похованню тіла перед кремацією, а також, щоб уникнути згіршення.
Кан. 877 – Треба позбавити церковного похорону, якщо не подали перед смертю
якихось ознак каяння, грішників, яким не можна дозволити його без прилюдного згіршення
вірних.
Кан. 878 – § 1. У відправі церковного похорону слід уникати будь-якого відрізнення
щодо осіб.
§ 2. З дотриманням кан. 1013, наполегливо доручається, щоб єпархіяльні Єпископи
по змозі впроваджували практику, відповідно до якої з нагоди церковного похорону
приймалися б лише ті пожертви, які вірні дають добровільно.
Кан. 879 – Після похорону слід зробити запис у книзі померлих згідно з приписом
партикулярного права.
Арт. ІІІ: Свята і дні покаяння
Кан. 880 – § 1. Установлювати свята і покаянні дні, спільні для всіх східних Церков,
переносити їх або скасовувати, належить, із збереженням § 3, виключно до найвищої
церковної влади.
§ 2. Установлювати власні свята і дні покаяння для окремих Церков свого права,
переносити їх або скасовувати є також компетенцією влади, до якої належить ухвалювати
партикулярне право цих Церков, приділяючи, однак, належну увагу іншим Церквам
свого права і дотримуючись припису кан. 40, § 1.
§ 3. Приписаними святами, спільними для всіх східних Церков, крім неділь, є дні
Різдва Господа Нашого Ісуса Христа, Богоявління, Вознесіння, Успіння Святої Богородиці
Марії і день Святих Апостолів Петра і Павла, із збереженням партикулярного права
Церкви свого права, затвердженого Апостольським Престолом, на підставі якого деякі
приписані свята скасовуються або переносяться на неділю.
Кан. 881– § 1. Вірні зобов'язані в неділі і приписані свята брати участь у Божественній
Літургії або у відслуженні церковного правила, відповідно до приписів або законного
звичаю власної Церкви свого права.
§ 2. Щоб вірні могли легше виконувати цей обов'язок, встановляється корисний час,
починаючи від вечірні попереднього дня аж до кінця неділі або приписаного свята.
§ 3. Наполегливо доручається вірним приймати в ці дні або навіть частіше, або
щоденно Пресвяту Євхаристію.
§ 4. Вірні повинні в ці дні утримуватися від виконання тих робіт і занять, які
перешкоджають віддавати Богу честь і переживати радість, властиву Господньому
дню, а також користуватися належним духовним і фізичним відпочинком.
Кан. 882– У дні покаяння вірні зобов'язані дотримуватися посту або стриманості
у спосіб, установлений партикулярним правом власної Церкви свого права.
Кан. 883 – § 1. Вірні, які перебувають поза межами території власної Церкви свого
права, можуть щодо свят і днів покаяння повністю пристосуватися до приписів, які
діють у місці, де вони проживають.
§ 2. У сім'ях, де подружжя належить до різних Церков свого права, можна дотримуватись
щодо свят і днів покаяння приписів однієї або другої Церкви свого права.
Арт. ІV: Почитання Святих, священних ікон або образів та мощей
Кан. 884 – Для зміцнення святості Божого народу Церква доручає для особливого
й синівського вшановування Пресвяту Марію, Вседіву, Богородицю, яку Христос установив
Матір'ю всіх людей, і підтримує правдиве і автентичне почитання інших Святих,
приклад яких підбадьорює вірних, а покровительство дає підмогу.
Кан. 885 – Прилюдним почитанням можна вшановувати тільки тих слуг Божих, які повагою
Церкви були зачислені до Святих або Блаженних.
Кан. 886 – Треба зберігати практику поміщування в церквах для вшанування вірними
священних ікон або образів у спосіб і в порядку, які встановлює партикулярне право
власної Церкви свого права.
Кан. 887 – § 1. Дорогоцінних священних ікон або образів, тобто таких, що вирізняються
давниною або мистецькою вартістю, вмішених в церквах для вшанування вірними, не
можна переносити до іншої церкви або передавати, хіба що за письмовою згодою Ієрарха,
який виконує свою владу щодо цієї церкви, з дотриманням канн. 1034-1041.
§ 2. Дорогоцінних священних ікон або образів не можна навіть реставрувати без
письмової згоди цього Ієрарха, який перед тим, як її дати, повинен порадитись
з фахівцями.
Кан. 888 – § 1. Не дозволено продавати святі мощі.
§ 2. Визначних мощей, ікон або образів, які в якійсь церкві зазнають великої пошани
з боку народу, правосильно не можна ніяким чином позбуватися, ані переносити на
постійно до іншої церкви, хіба що за згодою Апостольського Престолу або Патріярха,
який може її дати лише за згодою постійного Синоду, із збереженням кан. 1037.
§ 3. Щодо реставрації цих ікон або образів слід дотримуватись кан. 887, § 2.
Арт. V: Обіт і присяга
Кан. 889 – § 1. Обіт, тобто свідому і добровільну обіцянку, дану Богові, предметом
якої є можливе і краще добро, треба виконувати з чесноти релігійності.
§ 2. Якщо право цього не забороняє, то всі, хто користується належним розсудком,
здатні складати обіт.
§ 3. Обіт, складений під впливом тяжкого і несправедливого страху або підступу,
є недійсний на підставі самого права.
§ 4. Обіт є прилюдним, якщо його приймає від імені Церкви уповноважений до цього
Настоятельь в інших випадках є приватним.
Кан. 890 – Обіт з природи своєї зобов'язує тільки того, хто його складав.
Кан. 891– Обіт припиняється, коли минув час, призначений для сповнення обов'язку,
внаслідок істотної зміни обіцяного предмета, в разі нездійснення умови, від якої
залежить обіт, або припинення цільової причини обіту, а також через диспензу або
заміну.
Кан. 892– Хто має владу щодо предмета обіту, може обов'язок, який випливає
з обіту, призупинити на той час, поки виконання обіту приносить йому шкоду.
Кан. 893 – § 1. Від приватних обітів може з виправданої причини диспензувати,
якщо диспенза не порушує прав, набутих іншими:
1-е - підлеглих – йому кожний Ієрарх, парох і місцевий Настоятель інституту
посвяченого життя, який має владу керівництва;
2-е - інших вірних власної Церкви свого права – нмісцевий Ієрарх, якщо тільки
вони в даний момент проживають у межах території єпархіїь подібно ж – місцевий
парох у межах території власної парафії;
3-є - тих, які проживають удень і вночі в домі інституту посвяченого життя
– місцевий Настоятель, який має владу керівництва, і його вищий Настоятель.
§ 2. Ця диспенза з такою самою умовою може бути надана будь-яким сповідником для
внутрішнього обсягу.
Кан. 894 – Обіти, складені перед чернечою професією, призупиняються, поки той,
хто їх склав, залишається в монастирі, Чині або Згромадженні.
Кан. 895 – Присяга, тобто призивання імені Божого на свідка правди, може бути
складена перед Церквою тільки у випадках, установлених правомь у противному разі
не породжує жодного канонічного наслідку.
ТИТУЛ ХVІІ
ХРЕЩЕНІ НЕКАТОЛИКИ, ЗГІДНІ НА ПОВНУ ЄДНІСТЬ З КАТОЛИЦЬКОЮ ЦЕРКВОЮ
Кан. 896 – На тих, що охрестилися в некатолицьких Церквах або церковних Спільнотах
і з власної волі прагнуть до повної єдності з католицькою Церквою, чи йдеться
про поодинокі особи чи про громади, не слід накладати більше тягарів, ніж потрібно.
Кан. 897 – Вірного якоїсь некатолицької східної Церкви слід приймати до католицької
Церкви тільки з визнанням католицької віри, після попередньої теоретичної і духовної
підготовки відповідно до стану кожного з них.
Кан. 898 – § 1. Єпископа якоїсь східної некатолицької Церкви може прийняти до
католицької Церкви, крім Римського Архієрея, також Патріярх за згодою Синоду Єпископів
патріяршої Церкви або Митрополит митрополичої Церкви свого права за згодою Ради
Ієрархів.
§ 2. Право приймати до католицької Церкви будь-кого іншого належить місцевому
Ієрархові або, якщо так велить партикулярне право, то також Патріярхові.
§ 3. Право приймати до католицької Церкви окремих мирян належить також парохові,
хіба що це забороняється партикулярним правом.
Кан. 899 – Священнослужитель якоїсь некатолицької східної Церкви, який згоден
на повну єдність з католицькою Церквою, може виконувати священний чин згідно з
приписами, встановленими компетентною владоюь а Єпископ не може правосильно виконувати
владу управління без дозволу Римського Архієрея, Голови Колегії Єпископів.
Кан. 900 – § 1. Того, кому ще не сповнилось чотирнадцять років життя, не слід
приймати, якщо батьки заперечують.
§ 2. Якщо через його прийняття передбачаються великі шкоди для Церкви або для
нього самого, то прийняття слід відкласти, хіба що загрожує небезпека смерті.
Кан. 901– Якщо некатолики, які не належать до якоїсь східної Церкви, приймаються
до католицької Церкви, то слід дотримуватись вищенаведених приписів з внесенням
відповідних змін, аби тільки вони були правосильно охрещені.
ТИТУЛ ХVІІІ
ЕКУМЕНІЗМ, АБО НЕОБХІДНІСТЬ ПЛЕКАННЯ ЄДНОСТІ ХРИСТИЯН
Кан. 902– Оскільки турбота всіх християн про відновлення єдності стосується
цілої Церкви, то всі вірні, особливо ж Пастирі Церкви, повинні молитися за цю
бажану Господом повну єдність Церкви і наполегливо працювати для цього, беручи
участь в екуменічній діяльності, яку своєю ласкою оживив Святий Дух.
Кан. 903 – Католицькі східні Церкви мають особливе завдання плекати єдність
між усіма східними Церквами насамперед молитвами, прикладом життя, побожною вірністю
стародавнім традиціям східних Церков, взаємним і кращим пізнанням, співпрацею
і братерською оцінкою речей і сердець.
Кан. 904 – § 1. Починання екуменічного руху слід дбайливо підтримувати в кожній
Церкві свого права спеціяльними приписами партикулярного права, причому цим рухом
керує від імені всієї Церкви Апостольський Престол.
§ 2. Для цієї мети повинна бути в кожній Церкві свого права комісія знавців організації
екуменічної справи, якщо обставини цьому сприяють, в погодженні з Патріярхами
та єпархіяльними Єпископами інших Церков свого права, які виконують на тій самій
території свою владу.
§ 3. Також єпархіяльні Єпископи повинні мати для кожної єпархії або, якщо так
вирішено, то для багатьох єпархій раду для підтримування екуменічного рухуь а
в тих єпархіях, які не можуть мати власної ради, повинен бути принаймні один вірний
християнин, іменований єпархіяльним Єпископом, із спеціяльним завданням підтримувати
цей рух.
Кан. 905 – У виконуванні екуменічної діяльності, особливо шляхом відкритого і
щирого діялогу та спільних з іншими християнами починань, слід зберігати належну
розважливість, уникаючи небезпек облудного іренізму, індиферентизму та непоміркованої
ревності.
Кан. 906 – Щоб вірні ясніше зрозуміли, що насправді вчить і проповідує католицька
Церква та інші Церкви або церковні Спільноти, про це особливо повинні пильно дбати
проповідники слова Божого, ті, що відають засобами суспільної комунікації, а також
усі, хто не шкодує сил чи як учителі, чи як керівники в католицьких школах, зокрема
в інститутах вищих студій.
Кан. 907 – Керівники шкіл, лікарень та інших подібних католицьких закладів
мають дбати про те, щоб інші християни, які їх відвідують або там проживають,
могли одержувати духовну допомогу від власних служителів і приймати святі тайни.
Кан. 908 – Бажано, щоб католицькі вірні, дотримуючись приписів про спілкування
в релігійних справах, виконували будь-яку справу, в якій можуть співпрацювати
з іншими християнами, не роздільно, а разом. Такого роду є діла любові і соціяльної
справедливості, захист гідності людської особи та її основних прав, підтримування
миру, день згадки про батьківшину, національні свята.
|